іду крізь лютий – зміна зовсім близько,
в повітрі вже оновлення розлите,
а ти не рушиш з місця... сніжно. слизько.
твоє обличчя сльотою обмите.
стоїш - і не змигнеш. минає вічність...
моя скульптуро спокою й печалі!
колись у серці променіла ніжність –
тепер воно мовчить, німе від сталі.
найдовший день в червоному промінні
згасає на порозі майбуття...
а ти стоїш – увічнений в камінні.
байдужий і холодний до життя.
скульптура
© Copyright: Мирослава Данканич, 2009
Свидетельство о публикации №109042101847
Свидетельство о публикации №109042101847
Рецензии