Здаеться, я бачу тебе

1
Коли ти вертаєшся додому і хочеш відпочити
після важкого століття
підглядаю
як ти знімаєш одяг та шкіру
кидаєш це старе непотрібне лахміття посеред кімнати

здається
бачу тебе з середини:
в тобі вже розвинене машинобудівництво
фабрики та заводи неустанно працюють
з їх ротових порожнин виливається чорний дим
стіни порепані
а вікна потріскані

працівники фабрик механізовані
кожного дня вони виконують ті самі процедури у той же час
бездоганно
але якщо придивитись – вони сумні та брудні
спітнілі та повільні
їх рухи віддзеркалюють твої примхи
вони – їжа
що не задає питань
а працює
та розмножується
непомітно
2
перед тобою келих
перезрілий та гіркуватий напій
відціджений з калюж
з рідини, що ковзала по нашим тілам
та підошвам
пальці дрижать
келих падає з рук та розбивається
уламки тарганами заповзають до тріщин підлоги
вітер твого пригніченого та виснаженого видиху
спокій механізмів працюючих порушує
виймає з суглобів цвяхи, якими ми були приєднані одне до одного
сіамські механічні потвори
фабрики життя

покотилися деталі наших нутрощів
мурахами з палаючого мурашника
заводи зупиняються
працівники манекенами завмирають на місці
дим розсіюється
3
тепер ти нагадуєш светр, що розмотується нитками слабеньких м`язів
сходинками павутиння розвиваєшся у запиленому куточку
я ще вірю, і починаю несамовито перебирати кінцівками
шукаючи здобич
павутина липка і тоненька, але манлива
спускаюся
щоб віднайти
драбину в байдужість