ки вське 1

* * *
Кожного вечора – смерть, кожен ранок - до бою.
Станцій метро триколор відшмагає обличчя.
Мій чорнозем розтає, наче сон за журбою,
сосни скриплять і жбурляють шишкИ у мій відчай.

Скілки ще жмень чебрецевих розвіять навідліг,
скільки горлати проспектам пісень «на мотиви»?..
Ти мене ловиш ударом під ребра на видих,
запахом степу мого і заморського дива...

Я вже й не знаю, чи буде вертача-удача,
Хорта, заводи, вітри у гранітній оздобі,
светра стягни, та у груди забий мені скоби
штук п’ятдесят, бо інакше розірве, побачиш!

Щоб я вже точно, залізно, почав це любити:
кожного вечора – смерть, кожен ранок – до бою,
і щоб напевне вже знав, що робити з тобою,
містом, дощами, тайгою, – й чого не робити...

Як з цим заснути? У відповідь - "міцно і солодко ;)",
наче в обнімку з кагором під час після п’янки?..


Букви скінчились. І я... Прощавай, моє золотко!
Піду провалюся в якісь катакомби до ранку...

11.02.09 23.30 – 12.02.09 01.23