Смітники закінчились і битий асфальт,
І глинчак, колією поораний,
Так і хочеться взяти з горба цього старт
І ширяти, як вітер просторами…
Де суворі степи чебрецево мовчать,
Кам’яніють під берег, а море
Котить хвилями трав і землі аромат,
І про щось незбагненне говорить…
І солодка, як сутінки степу, печаль
Береги мого серця бентежить,
Кличе бігти, співати, від щастя кричать,
Обнімаючи рідне безмежжя,
Яке любиш сильніше за шал перемог
І ніжніше за гроші і шану…
Та обійми вечірніх стежок і тривог
В залізничному гуркоті тануть…
8.02.2004
С. С
© Copyright: Евген Солонина, 2009
Свидетельство о публикации №109040907348
Свидетельство о публикации №109040907348
Рецензии