Мої стежки ведуть до Сонця
По лезу гір, по нетрях лісу,
І я – немов малюк-гульвіса,
Що грає вітром у долоньці.
Мої стежки ідуть землею,
Водою, небом, виднокраєм,
Коханням, вірою, одчаєм
І мрії спраглою ріллею...
Мої стежки ведуть в нікуди.
Є лиш хода у сонця бризках...
Шматує шал мандрівки груди,
Як вітер – гультяю-хлопчиську...
10.10.2005
Стежками Сонця
© Copyright: Евген Солонина, 2009
Свидетельство о публикации №109040907147
Свидетельство о публикации №109040907147
Рецензии