Меч

     Є давня легенда про битву русичів з половцями на Кам’яних Могилах, тих, що під    
     Розівкою. Зустрілися двоє ворожих розвідників – руський юнак Ковил і половецька
     дівчина Типчак. І покохали один одного. Настав ранок битви, і вони від безвиході 
     перетворилися на степові трави. З того часу ковил і типчак ростуть у наших степах; 
     їх гостре, мов мечі, листя нагадує про минулі битви і про силу кохання...

Ти. Я. Окремо. І так – довіку.
А час рікою між нас тече...
Лиш крешуть іскри твої повіки,
Зустрівши крицю моїх очей.
Ще скільки сотень реінкарнацій
Нам спрагло скніти на цій межі?!!..
...Болючо схожим, як два вигнанці,
Ядучо різним, як два мечі...

Моїм металом зболіли гори,
Земля побита волає ним.
Вустами цими вогонь говорить,

А вітер тілом співа твоїм.
В тобі простори віків сплелися
І чари диких, п’янких ночей...
 
...Збиває буря дубове листя
І ним ліщинку тремку пече...

У замовлянні химер осінніх
Порветься коло сансар і карм!
По душах-лезах холодно-синіх
Стече гарячий, мов хміль, нектар...

Стирає ранок сльозу рукою,
А світ воює і день і ніч...

Серцями бути – навік з тобою.
Мечами бути – порізнобіч.

Ти. Я. Довіку...
25.10.2005