Неначе божевільна із завзяттям
Я зношу подумки увесь той хмиз,
Який є щастям, чи то є прокляттям
Мого життя, його най справжній зміст.
В рожевих відблисках того багаття
Скакають миті прожитих років:
Зів’яв із димом болю чорний клапоть,
Луна як пісня сміх моїх синів.
А ось любов немов весняна злива,
Смарагди чарівних твоїх очей...
Хіба не в них та незбагненна сила
Турботи Бога про своїх дітей?!
Жіночім щастям доля небо вкрила,
Веселкою в твоїх обіймах гра…
О Боже мій! То я ж така щаслива!
Тепло осяйне серце зігріва.
Ж ноче щастя
© Copyright: Катя Андриенко, 2009
Свидетельство о публикации №109040807008
Свидетельство о публикации №109040807008
Рецензии