Забудуться дні і забудуться ночі,
Та сонце те саме, та й вітер один.
Та й в тебе ті самі чаруючі очі,
Цей погляд, що все перетворює в дим.
І мовби не було між нами розлуки,
Той день вже здається придуманим сном,
Коли ми стояли, узявшись за руки,
Ти мовив: «Прощай», та із дому пішов.
Я мовчки стояла, немов скам’яніла,
А потім побігла, не взявшись перил,
Тебе вже не було, я в мить постаріла,
Десь сонце сідало на землю без крил.
Ішли дні за днями, знов жити хотілось,
Цвіли біля дому жасмин та бузок.
Весна – це початок, а літо – це диво.
Важливий в житті кожний зроблений крок.
Тепер ти стоїш, знов тримаючи руки,
В очах одне слово, це слово – «прости».
Та я більш не хочу кохання й розлуки,
Прощай, моя черга піти. (15.06.08)
Десь сонце с! дало на землю без крил
© Copyright: Ирина Побережник, 2009
Свидетельство о публикации №109040501012
Свидетельство о публикации №109040501012
Рецензии
Прекрасно! Ирина, очень здорово написано...
Так понравилось!А эти слова хочется запомнить:
"Десь сонце сідало на землю без крил..." почему-то они мне очень красиво слышатся...
Спасибо!
с теплом Эн Ди...
Эн-Ди Дюфрейн 07.04.2009 01:00 • Заявить о нарушении
Так понравилось!А эти слова хочется запомнить:
"Десь сонце сідало на землю без крил..." почему-то они мне очень красиво слышатся...
Спасибо!
с теплом Эн Ди...
Эн-Ди Дюфрейн 07.04.2009 01:00 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.