Кожен безмежний ранок
В гості заходить Вітер,
І на присохлих ранах
Пише по кілька літер.
«Сльози», «смуток», «образа»…
Вигадок Вітру бракує.
Щоразу ту саму фразу
Подихом-лезом торує.
Виводить букви старАнно,
Сміється і лине в простір.
Не встигнуть загоїтись рани,
Як Він знову прийде в гості.
Кожен безмежний ранок
Кров омиває пОстіль.
А Ти залишаєш рани, -
Бо вже не приходиш в гості…
Ти i Вiтер
© Copyright: Дэ Лидия, 2009
Свидетельство о публикации №109040306995
Свидетельство о публикации №109040306995
Рецензии