Горобина

Горобина* мов жаром облита,
Ледве грона тримає вона.
Мов дитина маленька сповита,
Я милуюся нею з вікна.

Сонце променем ніжно цілує,
Сльози капають з грона на сніг.
Ніжним поглядом серце чарує,
Для моєї душі - оберіг.

Думки пташками сіли на грона,
Ніби п’ють горобине вино.
І згадались ті ночі безсонні,
Як кохав, та було це давно.

Обіймав і до серця хилився,
Цілував ніби травень весну.
Блідий місяць на мене дивився,
Як розплів її русу косу.

Розум голову ніби покинув,
Серце жаром по тілу пішло.
До небес я від щастя полинув,
Сонце свідком було, як зійшло.

Мені мариться, що це я бачу,
Чи все це не зі мною було.
Голос твій із минулого кличу,
Піт укрив, як росою чоло.

Ой налий мені, доле, до краю!
З горобини терпкого вина.
Щоб душа полетіла до раю
І до снів завітала весна.

З насолодою вип’ю мов чару,
Щоб не плакати, вип’ю до дна.
Хай сміється і плаче гітара,
Бо у серці моєму весна.


*Горобина- рябина