Ідучи лабіринтами долі,
Я стомилась і сіла спочить.
Відрадіти, відплакать доволі
Довелось, а воістину жить?
Пурхнув вітром час й поряд зі мною
Примостилося власне життя –
Одночасно – лик страху й героя,
То підсудний воно, то суддя.
Різних масок змінивши чимало,
Не міняло воно куражу.
- Хочеш істину взнати, - спитало, -
Я про тебе тобі ж розкажу.
У твоїм я народжуюсь серці
І твоїх я нащадок думок,
Бо вони моє творче кубельце,
Кожна мить мені і кожен крок.
Якщо злі твої думи, брехливі –
То біда переслідує скрізь,
Так як колесо ногу кобилі,
Що тягне зі сміттям повен віз.
Якщо добрі думки – неодмінно
Щастя поруч с тобою завжди,
Як та тінь, що за кожним сумлінно
В день ясний поспіває іти.
Пурхнув вітром час й поруч зі мною
Лиш відлуння розмови. В думках
Обіймаю всю землю з любов’ю
І життя прославляю в віках.
Розмова з власним життям
© Copyright: Татьяна Яковенко, 2009
Свидетельство о публикации №109033007888
Свидетельство о публикации №109033007888
Рецензии