Свiтанок сiрий лагiдно цiлуe небо...
І марить зірка думками пророка
Червоний місяць, наче так і треба,
Мастить світанком шапки гір високих
Тече безмежність сну несамовито
Багрянцем ніч барвить ранковий простір
Зелена тінь лісів дощем зігріта
І піниться в росі землі колосся
Свидетельство о публикации №109033007256
Тримає у своїй прозорій долонці
Рожеве тепло, помаранчеву мрію
І світло бузкове. Воно всіх зігріє!
І зелень лісів бірюзовою стане,
А небо блакітне, можливо, востаннє
Блисне синявою та жовтим проллється.
Світанок такий є кохання, здається?
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Юлія, Ваші чудові вірші знайшли в моїй душі ось такий відгук!
Дуже подобаються мені Ваші рядки! Мова ніжна і струнка, тече, як струмочок. І справа тут не у красі української мови, а в умінні її показати. Це не кожному вдається!
Я не знаю мову, як українці, але відчуваю ритм і мелодійність, якщо вони є, і спотикаюся, якщо їх немає. По Ваших рядках я пурхаю!
Беру Вас в обране ☺
З теплом ☼, Ольга.
Шарова Ольга 15.09.2009 20:55 Заявить о нарушении
Так, краса природи не надихає, коли нема почуттів у душі, а головне наше почуття, рушій усього, що є, це кохання. Ви це майстерно висловили своїм "Світанком кохання" - така назва щойно спала мені на думку :).
Такі відгуки, як Ваш, надихають і спонукають працювати ще якісніше, тому ще раз вдячна і завжди рада!
Юлия Герасько 16.09.2009 11:49 Заявить о нарушении