Який це жах, мое село...
За обрій,сонечко сідало,
Я їхав Шабською селом,
Чи то мене дитинство звало,
А може так воно чомусь прийшло.
Я їхав ледве між хатками,
Побачить я , когось хотів,
Чи та хатинка ось Івана,
А може тин отой, Петрів…
Старі паркани повалились,
Двори бур’яном поросли,
Тини низенькі похилились,
А деякі вже геть згнили.
Я так хотів когось зустріти,
Кого я знав, і поруч жив,
Як були ми маленькі діти,
І разом пасли тут корів.
Мені зробилось геть темненько,
Я жінку там одну зустрів,
Без долі, боса наче ненька,
Як пісня жалібна без слів.
Вона пішла в стару хатину,
Розсохлі двері, бите скло,
В руках несла малу дитину,
Який це жах – моє село…
А в Києві, за крісла б’ються ,
І лихоманить скрізь суди.
Селянин голову схилив,-
Бо йти йому, нема куди…
15.03.2009 р.
© Copyright: Николай Радев, 2009
Свидетельство о публикации №109033006941
Свидетельство о публикации №109033006941
Рецензии