На самоті рахую дивні зорі -
єдине сяйво, що для мене мерехтить.
Небажано відкрилась інша доля
і роз’єднала наші два шляхи.
А я була щаслива і спокійна,
коли з небес зірвався білий птах.
А я чекала, вірно і нестримно,
лише забула, що там є вона...
А він казав, казав, що все неправда,
що є кохання щире і міцне,
але на небі лютували хмари,
і біле сонце втратило лице.
Моя журба щомиті мене кличе
сховатись як найдалі від людей.
Скажи мені, моя любов, навіщо
не можу я забути тих очей?
І вільний птах кружляв над синім морем,
а він казав, що щастя - тільки я.
Мовчала і впивалась власним горем,
коли з ним поруч танула вона.
Він говорив, для нього я найкраща.
Сльоза тремтіла чиста мов роса.
Я відпустила і втекла назавжди,
а він казав, він все казав...
Вiн
© Copyright: Евгения Варецкая, 2009
Свидетельство о публикации №109032805052
Свидетельство о публикации №109032805052
Рецензии