З рка, що люди звуть сонцем
Мерзне лід, пада сніг
На розтрісканий планети топаз
Наче ковдрв та кортата на ній -
Місто наше у зашмургу трас
А над містом жовті хмари пливуть
Наче гній від небесних корів
По-над містом клокочеться дим
Місту вже за двадцять віків
З тих, що нами править зоря
Що люди звуть “Сонецем”
І всі двадцять віків йде війна
Йде без жодних особливих причин
Війна — справа молодих
То є діло для справжніх мужчин!
Тепло-черврная кров
За годину вже зникне в землі
А за дві там вже ростуть ковилі
А за три там вже грають малі
Їх зігріє своїм оком зоря
Що люди звуть “Сонецем”
І ми знаємо, так було завжди
Кого доля любитьбільше із нас
В того будекожен крок — вихиляс
Бо у нього є найслабший каркас
Він не пм'ятає слів “так” чи ”ні”
Він незгадує чинів ні імен
Та він здатен доторкнутись зірок
І упасит під найближчий долмен
Скошений лучами зорі
Що люди звуть “Сонцем”
Свидетельство о публикации №109032500711