Морфемному чи будь-якому ще
Якби життя розбору підлягало,
По м’язах і кістках, мов екорше
Його б я вивчив щільно й досконало.
Корегувати б на свій смак почав
Оздобою сприятливих формантів,
І вік носив би на своїх плечах
Не тягарем, а мов ошатну мантію.
До паморок вдивляючись в ясу,
З прискіпливістю скульпторів античних,
Я б залишив її найглибшу суть
І відокремив зайве і побічне.
Я б філософський камінь віднайшов
І став взірцем, наслідування вартим:
Душа — найвищого гатунку шовк,
А мозок — всеохоплююча ватра.
І з вуст моїх до спраглих і сліпих
Злітало б слово мудре і пророче,
А виснаженим вкрай, всім тим, хто спить,
Я б сном був благодійним серед ночі.
Я б життєдайним виплеснув дощем
Свою любов — і розчинивсь в загалі...
Морфемному чи будь-якому ще
Якби життя розбору підлягало.
Утопiя
© Copyright: Виталий Доценко, 2009
Свидетельство о публикации №109032400797
Свидетельство о публикации №109032400797
Рецензии