Я так боюсь відкрити скриньку,
І не знайти твого листа
Ти знов мовчиш. Вперто не пишеш
Минаєш літом у містах.
В яких так легко загубитись,
в яких ми поруч і далеко,
Бетонні скелі, перехожі,
І марить сном - асфальтна спека.
Калейдоскоп із катастроф
Десь впав літак,
Зникають вежі,
На пустирях суха трава
І в голові думок пожежі.
Хтось варить кашу з моїх мізків
В вухах отрута /з меду слів/
Кипить юрба - гідра столика
Повзуть химери з царства снів.
Дощ розриває тиші клітку,
На обрії жевріє осінь,
минулим став ще один день,
Та я на щось чекаю й досі.
Але ти ящіркою зникнеш,
За мить розчинишся у людях,
Нехай, мабуть, так буде легше,
Та щось защемить десь у грудях...
03’09
Я так боюсь...
© Copyright: Синоним Бога, 2009
Свидетельство о публикации №109032407044
Свидетельство о публикации №109032407044
Рецензии
Печально.Умный пойдет по горам,если здоров,так интереснее,хоть трудненько и страшненько местами,а легких путей ищут ленивые,собирая на инфаркт Миокардуса де Жизнь проходит Мимо.Жесть.Пусть в грудях бьется и не щемит,бо от этого грудные мышцы слабеют,а мы ж сисями должны открывать двери,а не растекаться по ним лепешками.Или двери нас или мы их.Тяк!!!Невер гивь АПЪ!!!!!!!!!!!!!:):):)
Хвалю За 16.06.2009 16:19 • Заявить о нарушении
Хвалю За 16.06.2009 16:19 • Заявить о нарушении