Життя без маски

Життя, на перший погляд – то краса.
Але краса, на жаль, марніє з плином часу.
Як квіти на траві, що гинуть і народжуються
Час від часу.
Воно на себе надягає безліч масок
Що інколи буває важко розібрати
Яке воно насправді?
Я, знаєте, замислююсь,
Про те, яке життя якщо зірвати маску!...

Воно таке тендітне і вразливе
Комусь нещасне, а комусь щасливе.
І кожне із життів, то неповторна Мить
З яких складається весь світ...
Замислитись лише, чого же варто
Єдину Мить свого життя
Прожити марно...
Тоді, навіщо взагалі
Народжуватись на землі?
Таке питання турбувало,
Мабуть ще древніх мудреців.
Століття плинуть, змінюються один на одного віки
І ось переді мною зараз ви.
У кожного своє життя,
Але скажіть, чи можете собі відповісти
Навіщо живете Ви на землі?
Можливо так, а може й ні...
Що ж, добре, я продовжу.

З чим прокидаємось ми на світанку?
І що нам не дає, піддатися обіймам сну вночі?
Закоханим серцям, мабуть,
Солодка мука і чекання,
Щоб знов побачити ті рідні очі;
Що наче полум’я, на день спроможні
Перетворювати ночі...
Та пил мине, а полум’я, згасаючи,
Як правило, залишить шрами.
Або, як виняток, каблучку на руці.
Але не факт, що не розіб’ється кохання
(Хоч зафіксовано воно на папірці)
З візитом гостів на ім’я – сімейні негаразди.

Ми звикли будувати в мріях  замки
Але, не на камінні, а на мінливому піску.
І краще затуманити свій розум,
Заливши шлунок алкоголем,
Чи затулити очі димом цигарок.
Аби не бачити проблем і перешкод,
Що, як гадаємо, підносить нам життя.
Хоча насправді, як не дивно, творцями їх
Є ми самі.
Так, звісно, в чомусь я із вами згодна
Коли не бачиш перешкод,
То ні з чим і вступати в боротьбу...
Але не бачачи куди іти
Можливо впасти так,
Що більше вже не підвестись...

Ось так, спіткаючись, із дня у день
Ми ідемо своїми митями – стежками,
Вдягаючи ярмо фальшивої свободи
Усі разом до однієї ями.
Руйнуючи себе і тих хто поруч з нами
Своїми сварками, жадобою й гріхами.
Радіємо, мов мотильок, що баче полум’я,
Але, нажаль, не довго,
Бо крильця обгорять, й до кого тоді
Звертатися тобі по допомогу?
Тоді ти скажеш:
- Це все життя і доля всьому винні.
Комусь нещасні, а комусь щасливі...
І будеш певний, що ти прав;
Але насправді, це не так.
І у душі про це ти знаєш
Якщо замкнеш брудні думки й непотріб у житті
Знайдеш зусиль, їх викинути на смітник.
Тоді лише збагнеш у чому річ.

Та, дещо хочу ще сказати...
Сумління в нашому столітті
За більшістю думок лиш заважає,
Бо не дає робити що бажаєш...
Але, і тут, якщо ти так вважаєш,
То правду з рук ти випускаєш;
Бо ці бажання не твої,
А від того ярма з фальшивим написом „СВОБОДА”
Яке вдягнув, колись, ти ненароком.

Замислись, може варто його зняти.
На справді вільним стати.
Ввімкнути світло і відкрити очі;
І не боятися, що скажуть ті,
Які блукають в лабіринтах ночі.
Тобі під силу це зробити.
По-іншому почати жити,
Радіти, пізнавати і творити,
І навіть, якщо ти спіткнешся,
То не впадеш, бо сотні рук
Тебе підтримають і не дадуть
Упасти перед ворогом,
Склонившись на коліна.
Замислись!... Хто, коли не ти
Спроможен все перемінити
В твоєму власному житті?...