Фата-моргана
(Мамі Олені Онуфріївні)
У безсонні, чуєте, мамо,
наша хата сумно зітхає,
гомонить про щось із вітрами,
срібний човник шибку гойдає
У саду тоді гірко м’ята
пахне болем її сирітства,
а скупою сльозою тата
зірка зблисне - здолає відстань
Невигойна печаль літами,
а уста - зажалена пісня
Ув очах Ваших карих, мамо,
оселилася осінь пізня,
Ув очах Ваших Космос зоріє
/як я маю його збагнути?/.
Вашу зболену ностальгію
здатна хата лише відчути.
Ніч на спочинок утомлено
тіні вклала свої під поріг,
тільки хата рукою-комином,
наша хата сягає зорі!
***
© Copyright: Галина Панчук, 2009
Свидетельство о публикации №109032302814
Свидетельство о публикации №109032302814
Рецензии