Спинитись на хвилину серед плину.
Шубовснути з човна — і навпростець —
До берега, в єдину ту країну,
Де час застиг, і хай би йому грець.
Спинися мить, чудова і прекрасна!
Я трохи роздивлюся й залишу
Волосся сонця золотаве пасмо
І всі краплини срібного дощу.
Це те єдине золото і срібло,
Що найдорожче над усякий зиск —
Все інше тільки мотлох непотрібний,
Ганчір’я засмальцьованого блиск.
Я залишаю первозданну свіжість
Й одверту неприборканість бажань,
Сором’язливу і банальну ніжність,
За втраченим скорботу і пожаль.
Відмовитись бажаю раз назавжди
Від всіх гараздів зручного життя,
Від впевненості і від рівноваги,
Від часу, що лікує забуттям.
Нехай душа карбує у собі,
Немов догмат гранітної скрижалі,
Велику радість і суцільний біль —
Єдине, що за щастя я вважаю.
Поза часом
© Copyright: Виталий Доценко, 2009
Свидетельство о публикации №109032205655
Свидетельство о публикации №109032205655
Рецензии