Гра
І, неуклінно збільшуючи натиск,
Що змушує бездумно приєднатись
До незбагненної цієї гри?
До гри, в якій ні правил, ні мети
Не зрозумієш, доки не завважиш,
Що терезів твоїх спинився важіль
І на від’ємній позначці застиг.
Любов, ненависть чи звичайний страх —
Тріумвірат, що навіть не подужа
Здолать всепоглинаюча байдужість
Й жорстокість — її віддана сестра.
А гра іде, якщо це справді гра.
Без назви, без наявного партнера.
І з виграшем доволі ефемерним,
І з програшем, що значить повний крах.
А може результат — то мильна куля,
І суть цієї гри у грі самій,
Бо якості, що виплекали ми,
Лише єдині вади провокують.
І поєднавши їх в міцний ланцюг,
Пов’яжуть нас без сумніву і вичту...
Так ми стаєм рабами наших звичок.
Й здається — осягли систему цю...
Свидетельство о публикации №109032205537