Неначе потойбічний гість,
Вдирається до мозку думка
І розсіка його навкіс,
Лишаючи без порятунку.
Потворний чорний нетопир
Крилом затулить срібний вирій —
І запанує відтепер
В душі неспокій і зневіра.
І вслід за сумнівом йдучи,
Немов за ниттю манівцями,
В підступній і сліпій ночі
Блукаєм в пошуках взірця ми.
І він знайдеться, бо пустим
Святеє місце не буває —
Й одразу новії світи
Відкриються на небокраї.
Відкриються лише затим,
Щоб недосяжними лишались,
Щоб мали ми, куди іти
І що оспівувать віршами.
І живемо ми в світі цім,
Доки жива раптова думка,
Що здатна збить на манівці
І кинути без порятунку.
Манiвцi
© Copyright: Виталий Доценко, 2009
Свидетельство о публикации №109032205520
Свидетельство о публикации №109032205520
Рецензии