ти знову зайве... ты снова лишняя... моя!

промова до Неба...


ТОБІ завжди дивились в очі
наївні  мрії - все дівоче...
та Боже мій, невже це зайве -
латаття сонячного сяйва
 в долонях Всесвіту?!

к-о-х-а-н-н-я...

як дотик янгола... пелюстка...

чи згуба? на чиїх вустах?! -
Твоїх? його? а може інших? -
то бормотіння божевільних
як збіжжя пекла... - то їси?!


і він обрав собі ту Долю!
він гине сам в цьому полоні.

латаття сонячного сяйва, -
ти знову зайве,
тільки зайве... -

моє латаття!

лиш моє...



ТЕБЕ, Господи, всегда смотрели в глаза
наивные мечты - девичьи...
но Бог мой,неужели это лишнее -
лилия солнечного сияния
в ладонях вселенной?! -

л-ю-б-о-в-ь...

как прикосновение ангела... лепесток...

или потеря?на чьих губах?! -
ТВОИХ? его? или быть может на иных?
тогда -
это бормотание сумасшедших
как хлеб ада... - его есть?

и он выбрал себе эту Судьбу!
он гибнет сам в этом плену.

лилия солнечного сияния, -
ты снова лишняя,
только лишняя... -

моя лилия!

только моя...