Як хочеться повірити в Любов.
Та де вона гуляє непокірна?
втікаючи від мене чимголов,
вдрузки летять усі мої зусилля.
Вже сонечко ховається за обрій
і Віра по-тихенько сутеніє,
відходить в небуття, а може, в сон,
така потрібная далекая Надія.
Все. Я не хочу, я не буду,
я не можу. ...Ні!!!
Та кожний ранок сходить сонце
і Віра просинається в мені.
01.01.2009
Вiра
© Copyright: Сергей Сороневич, 2009
Свидетельство о публикации №109031402934
Свидетельство о публикации №109031402934
Рецензии