Перше кохання
З нещодавно я дівчину знає
Що живе у сусіднім селі
Ми зустрілись у квіті розмаю
Я на луках косив ковилі
Хоч за зростом вона й невеличка
Але нижчі стають небеса
Гордий норов, стан – тонкий, як свічка
І до пояса чорна коса
Я – простий парубчисько кудлатий
Очі долу, червоний, як рак
Та нехай десь заграють гармати
Ти побачиш – я справжній козак!
Не жалітиму пороху й крові
Бо цей всесвіт врятує краса
Там веселкою підняті брови
Й наче з неба звисає коса!
Тебе згадую я цілий тиждень
Після того, як в церкві зустрів
Ну, коли вже, нарешті, Великдень
Зважусь я засилать старостів!
Та коли ж вона мене не схоче
Я не знаю, що зроблю і сам...
Ой, зурочили карії очі!
Ой, зарізала чорна коса!
© Copyright: Окьтис Белг, 2009
Свидетельство о публикации №109031100068
Свидетельство о публикации №109031100068
Рецензии