И. Бродский на украинском

Содержание.

Как я начал переводить И.Бродского на украинский.

И. Бродский. "В деревне Бог живет не по углам..."
Й. Бродський.  "Бог на селі живе не по кутках..."

И. Бродский. Элегия.
Й. Бродський. Елегія.

И. Бродский. Одному тирану.
Й. Бродський. Одному тиранові.

И.Бродский. 24 декабря 1971 года
Й. Бродський. 24 грудня 1971 року.

И.Бродский. Послесловие.
Й.Бродський. Післямова.

Мои переводы И. Бродского в других постах.

И. Бродский Письма римскому другу. - Укр. перевод
http://stihi.ru/2009/04/24/5749

И. Бродский Ты выпорхнешь, малиновка,.. - укр. пер
http://stihi.ru/2010/02/08/6012

И. Бродский Post aetatem nostram - укр. пер. А. С
http://stihi.ru/2009/05/04/3759

И. Бродский Холмы - укр. перевод А. Секретарева
http://stihi.ru/2009/05/04/3452

Бродский на украинском - еще парочку!
http://stihi.ru/2009/11/23/3726

Й. Бродський Мексиканське танго. - укр. пер
http://stihi.ru/2009/06/23/5635

И. Бродский Чаепитие. Укр. перевод А. Секретарева
http://stihi.ru/2009/11/25/1096



8888888888888888888888888888888888888888888

Как я начал переводить И.Бродского на украинский.

  Это случилось в 1987-ом году.  Я сидел на ночной кухне и никак не мог выжать из себя стихотворение, которое мною было уже, скажем так - выжито. К тому времени мой стихотворческий стаж составлял уже лет 6. Писал я тогда, как и сейчас, по-русски и по-украински. То, невыходящее стихотворение было украинским и, если так можно выразиться, городским. И поэтому мова моя упрямо не хотела с ним связываться - у нее все корни-кореша были пока сельские, а в, городе  -  так,  корешки. И тут мой взгяд зацепил лежащие на столе «Стансы к Августе». Еще самиздатовские. Зачитанные. «Ага, думаю, сейчас я в качестве упражнения Иосифа поперевожу,  - он не обидится, во всяком случае, не узнает. А я, может, с помощью его, поэта урбанизированного - дальше некуда, перетащу свою мову с пространств гектарных в квартальные. Открыл наугад, гляжу - «В деревне Бог…». Вот это да! Как на заказ - явно переходное, смычное! Перевел неожиданно быстро. Решил еще попробовать. Выбрал «Подруга милая, кабак все тот же…». Это уже городское, но не мегаполисное, поскольку неспешное и с внимательным разглядыванием незнакомцев. Перевел и это. Подустал. Но до утра еще время есть. Решил я тогда на конъюктуру поработать и взялся за «Одному тирану» Мне это стихотворение казалось любопытным, не более, - оно, скорее, на киносценарий похоже, чем на стихотворение. Но друзьям-товарищам оно нравилось, к тому же недавно приезжал в Винницу бард Алик Мирзаян и так вальяжно его в ритме танго исполнил. Вобщем, перевел и его. А главное,  - закончил то самое свое стихотворение, из-за которого я эти штудии с переводами затеял. Отправился спать. А на следующий день прочитал переводы и удивился. Они мне показались такими близкими, как будто это мои собственные стихи. Вот тогда впервые ощутил магию перевода-перевоза,  дела не менее трудного, и не менее захватывающего, чем (см. вначале) выжатие из себя выжитого собою в свое же мовное пространство. С тех пор я каждый год предпринимаю по несколько попыток перевода, в том числе и украинизации Бродского. Не всегда получается, но я стараюсь. 



88888888888888888888888888888888888888888888888888888

                И. Бродский

     В деревне Бог живет не по углам,             Бог на селі живе не по кутках,
     как думают насмешники, а всюду.              як кажуть ті, хто любить глузувати.
     Он освящает кровлю и посуду                Він скрізь. Він відчиняє двері хати,
     и честно двери делит пополам.                освячує і горщики, і  дах
     В деревне Он - в избытке. В чугуне           В селі доволі Бога. В казані
     Он варит по субботам чечевицу,               він по суботах варить чечевицю,
     приплясывает сонно на огне,                куняючи, танцює на вогні,
     подмигивает мне, как очевидцу.               підморгує мені, як очевидцю.
     Он изгороди ставит. Выдает                Ладнає тин. Дівчину віддає
     девицу за лесничего. И в шутку               він за лісничого і жартома, між ділом,
     устраивает вечный недолет                об’їждчику під лікоть піддає,
     объездчику, стреляющему в утку.              щоб той ніколи качки не поцілив.
     Возможность же все это наблюдать,            Можливість маю це спостерігать,
     к осеннему прислушиваясь свисту,             вдивляючись в осінню даль пречисту.
     единственная, в общем, благодать,            Гадаю, то єдина благодать,
     доступная в деревне атеисту.                що на селі доступна атеїсту.

      1965.                Переклад здійснено у 1987 р.



    Элегия         И.Бродский                Елегія
                М. Б.

Подруга милая, кабак все тот же.                О мила жінко, в цій корчмі знайомій
Все та же дрянь красуется на стенах,              ніяких змін. На стінах мазанина
все те же цены. Лучше ли вино?                та ж сама. Як і ціни. А вино -
Не думаю; не лучше и не хуже.                гадаю, теж - не краще і не гірше.

Прогресса нет. И хорошо, что нет.                Нема прогресу. Гарно, що нема.

Пилот почтовой линии, один,                Пілот, що возить пошту, в самоті
как падший ангел, глушит водку. Скрипки          горілку глушить, ніби гнаний янгол.
еще по старой памяти волнуют                За скрипкою, по пам'яті старій
мое воображение. В окне                душа мандрує. Бачу за вікном
маячат белые, как девство, крыши,                сніг на дахах, незайманий, як дівство.
и колокол гудит. Уже темно.                Вже сутінки. На вежі дзвін гуде.

Зачем лгала ты? И зачем мой слух                Чому брехала? І чому мій слух
уже не отличает лжи от правды,                не відрізняє вже брехні від правди,
а требует каких-то новых слов,                а тільки вимагає слів нових,
неведомых тебе - глухих, чужих,                яких не знаєш ти - глухих і темних,
но быть произнесенными могущих,                але таких, що вимовити може,
как прежде, только голосом твоим.                як і раніше, тільки голос твій.

        1968, Паланга.                Переклад здійснено у 1987 р.


8888888888888888888888888888888888888888888888888888888888888


   Одному тирану                Одному тиранові

Он здесь бывал: еще не в галифе —            Він тут бував: іще не в галіфе -
в пальто из драпа; сдержанный, сутулый.      в пальті із драпа; стриманий, сутулий.
Арестом завсегдатаев кафе                Пізніше всіх завсідників кафе
пвіокончив позже с мировой культурой,        він знищить. Внесок в світову культуру
он этим как бы отомстил (не им,              зі знаком мінус - помста. Ні, не їм.
но Времени) за бедность, униженья,           А Долі - за приниження, гонитви,
за скверный кофе, скуку и сраженья           за кепську каву, за картярні битви,
в двадцать одно, проигранные им.             що програвав суперникам своїм.

И Время проглотило эту месть.                І Доля помсту проковтнула. Втім,
Теперь здесь людно, многие смеются,          тут знову сміх, і ніде повернутись.
гремят пластинки. Но пред тем, как сесть     Гримлять фокстроти. Але перед тим,
за столик, как-то тянет оглянуться.          як сісти, якось тягне озирнутись.
Везде пластмасса, никель — все не то;        Скрізь нікель, пластик, - ніби ви в авто;
в пирожных привкус бромистого натра.         в еклерах  -  присмак бромистого натру.
Порой, перед закрытьем, из театра            Подеколи, вертаючись з театру,
он здесь бывает, но инкогнито.               він тут бува, але інкогніто.

Когда он входит, все они встают.             Коли він входить, разом всі вони
Одни — по службе, прочие — от счастья.       встають, - хто по роботі, хто від щастя.
Движением ладони от запястья                Долонею, повільно, від зап'ястя
он возвращает вечеру уют.                він знак дає: облишимо чини;
Он пьет свой кофе — лучший, чем тогда,       і каву п'є (не той огидний злак!),
и ест рогалик, примостившись в кресле,       бере рогалик (чом не похрумтіти?)-
столь вкусный, что и мертвые "о да!"         такий смачний, що і мерці - о так!  -
воскликнули бы, если бы воскресли.           з цим згодились, якщо б їх розбудити.

        Январь 1972.                Переклад здійснено у 1987 р.


88888888888888888888888888888888888888888888888888888888888

Иосиф Бродский
24 декабря 1971 года                24 грудня 1971 року.

В Рождество все немного волхвы.                На Різдво всі ми трохи волхви.
В продовольственных слякоть и давка.                В продовольчих вітрини з дарами
Из-за банки кофейной халвы                потонули б у морі рухви,
производит осаду прилавка                та, на щастя, треновані дами
грудой свёртков навьюченный люд:                стрімголов обслуговують люд:
каждый сам себе царь и верблюд.                кожний сам собі цар і верблюд.

Сетки, сумки, авоськи, кульки,                Скрізь - портфелі, пакунки, кульки,
шапки, галстуки, сбитые набок.                перекручені шапки, краватки.
Запах водки, хвои и трески,                В банках скачуть живі огірки.
мандаринов, корицы и яблок.                Закликає юрбу до порядку
Хаос лиц, и не видно тропы                активіст. Це ми так пізнаєм
в Вифлеем из-за снежной крупы.                ту стезю, що веде в Віфлеєм.

И разносчики скромных даров                І володарі ницих дарів
в транспорт прыгают, ломятся в двери,                вже в трамваях розтискують двері,
исчезают в провалах дворов,                поринають в провалля дворів, -
даже зная, что пусто в пещере:                навіть ті, в кого пустка в печері,
ни животных, ни яслей, ни Той,                де до ясел не схилиться Та,
над Которою – нимб золотой.                над якою дуга золота.

Пустота. Но при мысли о ней                Порожнеча. Та в думках Її
видишь вдруг как бы свет ниоткуда.                як згадаєш, то й світло проллється.
Знал бы Ирод, что чем он сильней,                Довгі, Іроде, руці твої,
тем верней, неизбежнее чудо.                і від того Різдво не минеться.
Постоянство такого родства –                Це не просто гучний силогізм, -
основной механизм Рождества.                це Різдва головний механізм.

То и празднуют ныне везде,                Це й святкують. І людство веде
что Его приближенье, сдвигая                до столів не гостина, не спрага.
все столы. Не потребность в звезде                Всіх єднає бажання святе, -
пусть ещё, но уж воля благая                як не зірки, то щирого блага.
в человеках видна издали,                Ось чому всі не дивляться вниз,
и костры пастухи разожгли.                і погонич роздмухує хмиз.

Валит снег; не дымят, но трубят                Білі лиця. Надворі мете,
трубы кровель. Все лица, как пятна.                і ревуть димарі, наче звіри.
Ирод пьёт. Бабы прячут ребят.                Цар пиячить. Ховають дітей,
Кто грядёт – никому непонятно:                бо від страху хитається віра,
мы не знаем примет, и сердца –                бо волхвам по країні усій
могут вдруг не признать пришлеца.                невідомі прикмети месій.

Но, когда на дверном сквозняке                Та одразу той страх відпуска,
из тумана ночного густого                коли постать, закутана в хустку
возникает фигура в платке,                на порозі твоїм виника
и Младенца, и Духа Святого                серед протягів, краючих пустку.
ощущаешь в себе без стыда;                Бога в серці відчуєш на мить,
смотришь в небо и видишь – звезда.                глянеш в небо - там зрка горить.

1972                Переклад здійснено бл. 1990 р.








И. Бродский.    Послесловие.

 

.                І

Годы проходят. На бурой стене дворца


появляется трещина. Слепая швея, наконец. продевает нитку

в золотое ушко. И Святое Семейство, опав с лица,

приближается на миллиметр к Египту.

 

Видимый мир заселен большинством живых.

Улицы освещены ярким, но посторонним

светом. И по ночам астроном

скрупулезно подсчитывает количество чаевых.

 

.                ІІ

 

Я уже не способен припомнить, когда и где

произошло событье. То или иное.

Вчера? Несколько дней назад? В воде?

В воздухе? В местном саду? Со мною?

 

Да и само событье - допустим. взрыв,

наводненье, ложь бабы, огни Кузбасса -

ничего не помнит, тем самым скрыв

либо меня, либо тех, кто спасся.

 

.               ІІІ

 

Это, видимо, значит, что мы теперь заодно

с жизнью. Что я тоже сделался частью

шелестящей материи, чье сукно

заражает кожу бесцветной мастью.

 

Я теперь тоже в профиль, верно, неотличим

от какой-нибудь латки, складки, трико паяца,

долей и величин, следствий или причин -

от того, чего можно не знать, сильно хотеть, бояться.

 

.              IV

Тронь меня - и ты тронешь сухой репей,

сырость, присущую вечеру или полдню,

каменоломню города, ширь степей,

тех, кого нет, но кого я помню.

 

Тронь меня - и ты заденешь то,

что существует помимо меня, не веря

мне, моему лицу, пальто,

то, в чьих глазах мы, в итоге, всегда потеря.

 

.              V

Я говорю с тобой, и не моя вина.

если не слышно. Сумма дней, намозолив

человеку глаза, так же влияет на

связки. Мой голос глух, но, думаю, не назойлив.

 

Это -   чтоб лучше слушать кукуареку, тик-так,

в сердце пластинки шаркающую иголку.

Это - чтоб ты не заметил, когда я умолкну, как

Красная Шапочка не сказала волку.

 

 

.           Післямова.

 

Комент.А.С. Те, що може в цьому перекладі вбачатися невиправданим свавіллям перекладача, насправді є результатом його намагання реконструювати в собі активний образ автора і таким чином одержати можливість обирати ту чи іншу конфігурацію чи фарбу, відмінну від застосованої в оригіналі, не виходячи в той же час за межі манери і палітри Йосипа Бродського.

 

.                І

Роки минають. Брунатний палац з торця

оздобився шпаркою. Швачка сліпа, нарешті, вселяє, нитку

в золоте вушко. І Святе Сімейство, опавши з лиця,

наближається на міліметр до Єгипту.

 

Зримий світ кипить більшістю, виварюючи життя.

Світло міст, згідно Ейнштейну, реалізовано в масі.

Ніч впаде, і гастро`ном перевірить своє  знаття

виручки, розсипаної у зоряній касі.

 

.                ІІ

 

Я вже не пам'ятаю нічого. Де і коли

відбулася подія - і та, і решта.

Невже це сталося? І ви зі мною були?

Кажете, на пів-дорозі від Буди до Пешта?.

 

Втім, і сама подія - вибух, революція на горбі,

зрада жінки, повінь, вогні Кузбасу -

позбавлена пам'яті і ховає в собі

чи мене, чи тих, хто доплив до спасу.

 .

.              ІІІ

 

Схоже, це означає, що віднині ріка несе

мене і життя разом, що я вже подібний долі

тієї матерії, з якої шиється все,

і на стику з якою шкіра втрачає колір.

 

Тепер свідоцтвом, що я не Піноккіо, не Темучин,.

править лише мій профіль - звилина, якою пишатись

може кожна монада моря наслідків і причин -

все, чого можна не знати, прагнути і жахатись.

 

.              IV

 

Торкнись мене, - і відчуєш сухий ковил,

або вологість парку, в якому шмонає

мент повію, або мрію підошви - пил,

або тих, кого вже нема, але я пам'ятаю.

 

Торкнись мене - і ти доторкнешся до

існуючого поряд зі мною і попри мене,

до того, чому я байдужий, як сі-дієз - до,

як синьо-жовтому байдуже зелене.

 

.              V

 

Це я. Я говорю до тебе. Не чути? Пробач.

Старість з'їдає голос, як зір et setera.

Тож бельканто нині здатне хіба що на плач,

але не вміє плакати, коли не бачить партера.

 

Так, це я. Я шепочу тобі, щоб ти

прислухаючись до кукуріку, тік-так і голки

грамофонної, не помітив, коли в інші світи

увійде мій голос, як Червона Шапочка в вовка.

  Переклад здійснено  2006р.