Так мусить бути аж до білих скронь і далі...
В тобі — моя любов, в мені — твої печалі.
Та хочеться весни такої, щоб — навиліт,
і котяться в сльозі на берег часу хвилі.
Я стану безвагомо себе в тобі чекати
у відголосках стуку, в куточку серця-хати.
Ти добра господиня — тому й оселя вбрана,
тут людно — як ніколи, і тихо — до нестями.
Тут біль затамувався, а вітер з крил напився
і всі слова зрослися від клекоту на стрісі.
А брами у моїм розхристані від стуку,
за ними — сім небес і сто на кожне — круків.
За ними — до зорі збираються дороги
і кров чимдуж біжить до щастя від знемоги.
Так мусить бути аж до білих скронь і далі...
В тобі — моя любов, в мені — твої печалі.
7 Березня 2009
Так мусить бути
© Copyright: Юрий Лазирко, 2009
Свидетельство о публикации №109030700586
Свидетельство о публикации №109030700586
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.