В житті так не вистачає духу книжок.
Терпкого, але всім так відомого, вічного.
Попалися ми у полон. Метелики з білими крильцями.
Не думаючи, одвіку граючи.
А десь приблуди з лунатиками
Котів лякачи, ходячи дахом,
Сміються на все місто над такими як ми,
Одвіку розумними, але, як відомо, не зрячими.
Сміються вони. Сміються вони!
А зорі кружляти раптом стануть у п’яній голові.
Та що ж то з нами? Чи справді молока перепили?
А може теж на нічку станемо котами?
Чи ні, краще зразу приблудами й лунатиками...
А десь вже на даху чекають нас
В інший вимір очі, великі як вікна чи двері домівок.
Кидай свій мотлох, і думи свої хворобливі.
Гайда за нами наверх! До зорей, гайда!
А десь приблуди з лунатиками
Котів лякачи, ходячи дахом,
Сміються на все місто над такими як ми,
Одвіку розумними, але, як відомо, не зрячими.
Сміються вони. Сміються вони!
Лунатики
© Copyright: Юлия Бырсан, 2009
Свидетельство о публикации №109030700474
Свидетельство о публикации №109030700474
Рецензии