Плекала їх, леліяла, ростила
І не помітила, як виросли в них крила.
Все рвалися скоріш злетіть до неба,
А я благала: почекайте ще, не треба!
На сім замків закрила двері в хаті,
Та біля себе не змогла втримати.
Вікно відкрили й високо злетіли,
Від сонця їхні крила обгоріли.
Попадали, та з часом піднялися
І полетіли знову, понеслися.
На сім замків закрила двері в хаті,
Та біля себе не змогла втримати.
Летіть, рідненькі, довго і далеко,
Несіть мене де верби і смереки,
Де виноград і де оливи зріють.
Поплачу з вами я і порадію.
На сім замків закрила двері в хаті,
Та біля себе не змогла втримати.
Несуть мене з собою неспроста
Літа, мої літа, літа...
Моi лiта
© Copyright: Тамара Шевченко, 2009
Свидетельство о публикации №109030600395
Свидетельство о публикации №109030600395
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.