Улюбленiй матусi присвячую

Уже стемніло.Хуртовина мете намети по землі.
Старенька стомлена людина сидить під грубкою в теплі.

І думка думку здоганяє.Пройшли роки...І в самоті
Усе до крихітки згадає,усе,що сталося в житті.

Своє дитинство пригадала-тяжке й голодне без війни.
Бо в Україні панували пикаті польськії пани.

Вона не вчилася у школі,дітей бо семеро в сім"ї.
То й хліба чорного доволі не мали часом на столі.


...А хуртовина завиває голодним вовком за вікном.
Старенька хусткою втирає краплини поту над чолом.

Думки побігли далі,далі...за гори й темнії ліси.
І потекли на щоки впалі, немов перлини ,дві сльози.

В"язницю сталінську згадала,сибірський ліс,Далекий схід.
Роки дівочі там пропали.Шість довгих літ.Жахливих літ.

Знущання,працю непосильну-стерпіла все,пережила.
Коли ж отримувала "вільну",то мало з глузду не зійшла.

Додому врешті повернулась.Зустріла матінка стара.
Її до серця пригорнула:"Спасибі Богу,що жива!"


...Уже за північ повернуло,а сон блукає десь в полях.
І до ікони простягнула худенькі руки в мозолях.

Перемолилась.Легше стало.Помалу в ліжко прилягла.
І знов думки.І знов згадала як виживала і жила.

Було заміжжя по-любові,вінчання в церкві по різдві.
Родились діточки чудові:синочків два і доньки дві.

Завжди прихильна й соромлива,поважна й чемна до людей,
Частіше бита ніж щаслива,сім"ю гляділа і дітей.

Як всі,корівчину тримала і всяке птаство у дворі.
У будівництві працювала,вставала рано до зорі.

Вона не заздрила,не крала.Жила на світі як могла.
У п"ятдесят вдовою стала і діток двох не вберегла.

О Боже!Господи єдиний!Чом не закрив моїх очей?
Чому не я у домовині?Візьми на цвинтар до дітей!

Роками плакала щоденно,та призадумалась на мить:
Ще двоє діток є у мене,заради їх я мушу жить.

 ...Скрипить сердечна,як смерека.Заснути думи не дають.
Десь люба донечка далеко,приїде скоро вже майбуть.

Негода стихла.Вже світає.Пора і грубку запалить.
Синок сьогодні завітає,то треба  борщику зварить!

І обирає картоплину,і натирає бурячок.
Кусочок свіжої свинини кладе в окріп у банячок.

Пішли по хаті аромати.В пательні смажаться млинці.
А може ще приготувати смачну яєчню на сальці?

Голубка сивая клопоче,синочка хоче пригостить.
Бо він уважний і хороший,його не можна не любить.

Пішла б до хвіртки виглядати,та сили вже в ногах нема.
Слабка й старенька,що казати?Але турбується дарма!

Бо вже майнула повз віконце знайома постать до дверей.
І син зайшов,як ясне сонце,і пригортає до грудей.

Старенька рада до нестями!Бо щастя більшого нема,
Коли дитя спішить до мами,яка у світі лиш одна.


...Своїй улюбленій матусі пишу простенькі вірші ці.
На фотографію дивлюся...Яка усмішка на лиці!

Заради посмішки такої лишаю всі свої діла,
Лечу до мами дорогої,спішу до рідного села.