Валю, це правда, чи тільки здається:
Тане у балці туман.
Голосом літа мати сміється,
Батько обходить баштан.
Хто тепер скаже: “Доброго ранку!”
Хто це поверне – сила яка?
Їдем востаннє з Сашком на рибалку
Саша, заводь “Іжака”!
Чому Пірат біля будки замовк?
Чом зажурились поріг і одвірки?
Валю, востаннє неси під бузок
Повну гарячих карасів тарілку.
Час відліта. Відлітаєм і ми,
Вклонимось хаті своїй на прощання.
Поміж людей ми були тут людьми,
Може, не перші, але й не останні.
Валю, повір, я усе пом’ятаю.
Пам’ять неначе в кіно оживля:
Квітень. Гуркоче гроза за сараєм,
Ти уже третє несеш козеня…
Честь тобі, сестро, і щира хвала
За доброту і родинний неспокій!
Як же багато ти нам віддала?!
Як же тобі повернути хоч трохи?!
Хай же тобі за дві чесні п’ятірки
Бог подарує одну з твоїх мрій:
Це коли Яна, Андрій і Андрійко
Їдемо разом усі на Оріль.
Рiднiй сестричцi Валi на честь 55-лiття!
© Copyright: Виктор Сирота, 2009
Свидетельство о публикации №109022806589
Свидетельство о публикации №109022806589
Рецензии