Постатi

Я дивлюся на свої руки і розумію,що все на світі досить складно,
і інколи очі не можеш розплющить, а вже захід сонця видніє виразно...
І в день, і в думках ти - самотній мисливець, який так ніколи і не зрозуміє,
що все, що для щастя потрібне давно вже в твоїй жорстокій пастці,
а в небі літає один хтось, й літак його, вірний супутник, ніколи не зможе зіграти партію в шахи із ним...
Я шахи наприклад бездумно і щиро повагою грію,
а ти любиш поетів бездольних і їхні болять в твоїм серці вірші.
картини в метро, як на тілі малюнки, мені завжди були дуже знайомі,
 теплом своїм нагадували оленів біг...
А знаєш колись я не зраджу довіри і в море червоне мов вітер пірну,
і десь там, на глибині, де не зможу вже довго триматись, побачиться мені щаслива усмішка твоя...
Хоча я навряд знаю як це...
Коли виникає бажання побити обличчя слабкому, то стіни тримають за руки, а душа кричить десь у грудях.
І знову самотності страх розливає свої їдкі хвилі на твою тінь, і ти вже не можеш тікати, і поміч тобі не потрібна.
Вона - не легка твоя здобич, вона лиш звичайна людина, одна з тих звичайних людей, що здаються смішними і сивими,а отже слабкими і дурними...
І кому б ми усі не брехали, і як би кудись не спішили, але в наших втомлених і розрухою вбитих серцях...
Завжди буде Париж,стадіони,ВОКЗАЛИ,чиїсь теплі ліжка, туалети і голі постаті тих, хто усюди був і є з нами.
А зранку знов память кудись втече і ти ще довго сердитимешся за те, що я серед сну тебе потурбую зовсім не потрібними для тебе речами,
адже ти ніколи не розумів сутність моїх до тебе листів...