Диалог

***

Любов знов крила подарує.
І я подумки лину скрізь.
Душа бентежить та вирує.
В ній чи то янгол, чи то біс.

То янгол каже: “Не займай!
Чужого хлопця не кохай!”
А бісенятко: “Ти ж вродлива.
І ти повинна, будь щаслива.”

А янгол шепче: “Схаменись!
Забудь його та відчепись!”
І знову біс: “Кохай, радій,
Не можна буть  на самоті!”

А янгол: “Покарає боже.
Тоді ніхто не допоможе.”
А біс: “Чи буде час на каяття?
Життя не має вороття.

І час життя так швидко лине.
І друга молодість вже мине.
Твоє чоло укриють зморшки.
Ти їх не дінеш, ані трошки.”

А янгол: “Попередити я мушу:
Свою ти разруйнуєш душу.
На милість Божу не чекай!
Тебе не візьме він у рай!”

А біс: “Навіщо рай у тім житті,
Щоб жити тут на самоті?
Навіщо щастя там чекать?
А на землі весь час страждать?
Казав же Бог: “Кохайте всіх”,
То тож кохання – це не гріх!”

До нескінченності розмова…
Аж розболілась голова.
Як янгол мовить одне слово,
То біс у відповідь аж два...
Між розумом і серцем рвуся.
Тебе кохаю і боюся.

Січень 2000 р.