Любові пошматованої свято.
Ось їй гнітючий монумент:
Бажання наші гордістю відтяті,
На порох мрії стерті вщент.
Я – слів невимовлених кладовище,
Не мед, а крига на вустах.
Для себе долю обираю іншу,
Руйную пристрасті міста.
Тепер між нами крок, а потім десять
І ми не бачимося рік;
Тебе все інші й інші руки пестять…
Ну й що? Ти вже до цього звик.
2007 р.
Не разом
© Copyright: Марина Лецина, 2009
Свидетельство о публикации №109022200814
Свидетельство о публикации №109022200814
Рецензии
