Бiлi ночi

Чому сумуєш, моя мамо?
Хiба не вiдчуваеш,
вiрю я...що
ще колись щаслива
стану, скiнчиться
скрута ця моя.
Хiба я винна, що
не вбереглася
вiд злих очей,
замрiяних таких,
хiба не пояснила, що
багата любов'ю...
та добром до них,
хiба я винна, що
не зрозумiли моєi
правди люди тi,
мене з брехнею заручили,
що вони мали на метi?
Хотiли... зло
добром прикрити,
щоб далi зло своє
творити i ким
назвуться нашi дiти?
Добре зло?
Зла доброта?
Що - злiсть подобрiє?
I розiзлиться доброта?
Добра зi злом
"кохання" тлiє...
Скотилося сльозою,
як росинка з пелюстка.
Не вiриш, мамо,
що таке буває,
та слiз моiх
нiхто не помiчає.
Бо плачу тепер
гiрко я, питаю:
"Чому, коли маленьким
ще добром була,
мене не вберегла
вiд цього зла?
Чи те не знала,
що воно iснує,
полює за добром
i як хитрує?"
Зло мене любить
i кричить: "Чого мовчиш?
Скажи батькам,
що я тебе нiкому
не вiддам."
От так розпорядилась
доля, що опинилась
у зла в неволi.
Якби була уважна,
мамо, то цього зла
не скуштували б.
Вiд сорому свого я
вiд добра ховаюсь,
караюсь, мучаюсь i
каюсь. Та все одно,
добра я злу бажаю,
твердоi сили волi -
добротi, судити його
права я не маю.
Прошу прощення я
у Бога та батькiв.