Ніколи тихо не засну...
Я спопелюся до останку -
в серпанок сизий обернусь,
немов роса під сонцем зранку.
Обгорне легіт голубінь
під яснооким, синім небом
і понесе тривалий біль
над полиновим рідним степом.
Розвіються рожеві сни...
впаде гірких думок насіння...
і на проталинах весни
підніметься євшану зілля.
. . . . . . . . . . . . . . .
А влітечку якесь хлоп’я
з душею чистою, простою
травичку зірве і... як я,
думок пройметься гіркотою...
Нiколи тихо не засну...
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109021604918
Свидетельство о публикации №109021604918
Рецензии