Гуляв липневий вітерець у полі.
Останній промінь сонця догоряв.
На полиновий степ, як поклик долі,
світила вже вечірняя зоря.
Пр.:
Моя зоре полинова,
мого серця лине мова:
розпали життя багаття -
у коханні дай завзяття.
І я пішов за долею, за нею,
по звичній стежці юної пори.
Мені тоді, як козаку Енею,
було однак - на гору чи з гори.
Пр.
У темнім небі зірка височіла.
Я шлях до неї радісно долав.
Коли ж іти, бувало, вже несила,
я, мов молитву, щиро повторяв:
Пр.
Мої літа на скронях хай срібляться -
їм не згасити доленьку-зорю,
та все одно, бува, в хвилину щастя
до неї, як раніше, говорю:
Пр.
Моя зоре полинова,
я прохаю тебе знову:
розпали життя багаття -
у коханні дай завзяття.
Зоре полинова
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109021604837
Свидетельство о публикации №109021604837
Рецензии