Під шум дощу в осінню ніч
я поринав у сон жаданий...
та раптом - спалах!.. Дивна річ!
Згадав тебе, моя жидамо.
Золотокудру і ясну,
отож, у пам’яті тримаю...
Тепер я, мабуть, не засну,
бо карооку бачу Маю.
О, твої груди молоді,
краса і юність соковита
мене бентежили тоді,
принадо племені Давида!
Та існувало ще одно
між нами щось... не тільки груди.
Можливо, те, що ми давно
прокляті наче Богом люди.
Один у нас гіркий талан
з часів прадавнього Адама,
його ми ділим пополам
з тобою, милая жидамо.
. . . . . . . . . . . . . .
Сказав тобі, жидамо, все,
від себе з чим я навіть крився...
А український наш Мойсей
хоч би у сні мені приснився.
Пiд шум дощу...
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109021405392
Свидетельство о публикации №109021405392
Рецензии