...Я малою була горда-
щоб не плакать, я сміялась.
Л. Українка
Хворала Леся... а, проте,
поміж людьми під небом синім
вона, неначе Прометей,
була не тілом - серцем сильна
з вогненним словом. Бо сама
світилась полум’ям ця жінка
і, мабуть, зовсім недарма
себе назвала - Українка...
Горять римовані рядки,
палають в них високі мрії.
Та чи усі її думки
сьогодні справді розумієм?
Ясні зірки мов уночі,
вони проміння шлють від Лесі.
І над минулим височить
могітнє слово поетеси.
Слово поетеси
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109021405224
Свидетельство о публикации №109021405224
Рецензии