Світ заочі – пелюстком відлечу,
Полину, відірвуся від підлоги.
Так полечу, і так я прокричу…
Ні, не благаючи у когось допомоги!
І не про те, що стало так спекотно,
Або що холодно – зігрітись чим нема.
Тим паче не про те, що я самотня
І що щодня я п’ю свій чай одна.
Я прокричу про те, що небо – сяє,
Що поле – то ромашковий є рай.
Я прокричу – і хай весь Всесвіт знає,
Що я лечу, як Вітер – лиш тримай.
Я прокричу, що десь шепоче пташка
Про ліс зелений, ранішню росу.
Я прокричу, що все мені не важко –
Хоч зараз Небо до Землі внесу!
Я прокричу… Так голосно, так дзвінко,
На скільки зможуть – хай слова злітають.
Мене почують Сонце, Місяць, Зірки...
Я прокричу, що Я ТЕБЕ КОХАЮ!
12/02/2009
Я прокричу...
© Copyright: Налина Вайнэ, 2009
Свидетельство о публикации №109021300117
Свидетельство о публикации №109021300117
Рецензии