Ми в сорок п’ятому обидва
упали разом навесні...
І досі я лежу, як бидло,
а ти давно вже на коні.
Ти знову - велетень на Рейні,
хоч був повергнутий у прах.
При незалежності скаженій
я сплю на берегах Дніпра.
І сон не сон - життя собаче.
За що ним Бог нагородив?
Ожив би в серці дух козачий,
якби... мене хто розбудив.
Та бачу в небі срібну зірку,
вона ще ледве мерехтить.
То, знаю, український Зігфрід
вже світить в зоряну блакить,
устами Божого пророка
несе мені благую вість:
мине лише дванадцять років,
і встані я у повний зріст.
25.03.1998р.
Нiмцю
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109020900064
Свидетельство о публикации №109020900064
Рецензии