О, як ми радувались долі,
що незалежність нам дала...
І я радів, що нашій доні
не залишилося вже зла.
Здавалось, щиро привітали
нас друзі поруч і здаля,
і дарувала нам світанок
планета зоряна - Земля.
. . . . . . . . . . . . .
Чого ж тепер голодні й босі
ми - наче в морі суєти
і ще й не визначились досі,
в якому напрямку гребти?
А ті, що нас вітали щиро, -
ото друзяки, що й казать:
вони гуртом "заради миру"
сьогодні Сербію бомблять.
Там ллється кров. А хто на черзі?
Скажіть, господарі земні...
Виходить, сили величезні
у сатани і в наші дні.
І, може, десь залізні птиці
вже й нам готують мудреці...
А сон щасливий доньці сниться -
сміється ямка на щоці.
Якщо ж ми ямку цю погасим -
хай мудреців побрав би грець...
У нас не рвуться ще фугаси,
та рветься батьківський терпець.
05.04.1999р.
О, як ми радувались...
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109020905042
Свидетельство о публикации №109020905042
Рецензии