Тихенько річечка струмить...
а он травичка зеленіє,
і осінь листя золотить,
пташинка в небі мерехтить
і від свободи шаленіє...
Чого б мені отут не жить
і не плекати дум високих...
Та серце, Боже, так щемить,
як бачу, листячко дрижить
завжди тендітної осики...
І щось навколо мене є
від невгасимої напруги,
що прямо в груди мені б’є...
І жити боляче стає
од повсякденної наруги.
Можливо, скаже хтось:"Земля
дає тобі живу надію,
а ти живеш, мов манія..."
Життя я бачу не здаля -
ношу в собі його й... сивію.
. . . . . . . . . . . . . . .
Дивлюсь, як річечка струмить...
Живу у Бога за дверима!
Чому ж душа моя щомить
сьогодні стомлено бринить,
мов довго згадувана рима?
Живу у Бога за дверима...
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109020504868
Свидетельство о публикации №109020504868
Рецензии