Мчиться потяг по дивній рівнині -
пропливає краса польова.
А на серці моєму віднині
чорна хмара, як тінь грозова.
Не лунають пісні мої милі
серед сонцем забарвлених нив.
Ніби траурний гімн на могилі
прозвучав - тиху радість спалив.
Де поділись веселі обличчя
на одвіку багатій землі?
Вітер втомлений спомини кличе
про години великі й малі.
Щирий сором охоплює душу
за країну - Вітчизну мою.
Чом дітей своїх рідних я мушу
залишати в такому краю?..
Навкруги бачу темну руїну
на просторах широких ланів.
Будь же проклятий той, Україну
до провалля що знову довів!
Мчиться потяг...
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109020105239
Свидетельство о публикации №109020105239
Рецензии