Я не родився в роцi цьому...

Я бачив сорок сьомий,
а тридцять третій рік не бачив...
Бува, радію наче,
що не родився в році цьому.
. . . . . . . . . . . . . . . . .
Тож сорок сьомий мені ближче,
на власній шкурі це відчув,
бо і сьогодні серце кличе,
щоб я ніколи не забув
про те, з дитинства знане, лихо
і про голодний мій Донбас,
коли не жив, а ледве дихав...
і я пішов у перший клас...
а горопашні шахтарі -
і юні хлопці, і старі,
чорнісінькі по самі вуха,
на землю падали, як мухи...
коли хліб бачив уві сні,
і голод шкірився мені
шахтарськими, як сніг, зубами...
Страхіття давнєє оте
не забувається з роками,
ніщо в душі не замете...
У тій голодній завірюсі
на дні собачого буття,
одначе, вижити я мусив -
було ще далі все життя...
А тридцять третій... ці два слова,
як велетенський Божий страх,
неначе яструб двоголовий,
на землю нашу сіють жах.
Лише подумаю про нього -
і завжди боляче стає...
Невже нема святого Бога,
щоб захистив життя моє?
Отож простому вірю слову:
оте вселюдське і страшне
якщо допустимо ми знову,
нас Україна прокляне.
. . . . . . . . . . . . . . . .
Я бачив сорок сьомий,
а тридцять третій рік не бачив.
Бува, радію наче,
що не родився в році цьому.