Хазяйнував у нас москаль,
багато погані насіяв -
ще й досі паростки, на жаль,
дають плоди - збира Росія...
А ми міркуємо, чому
упали Богові в немилість...
Виною стану оцьому
є в бочці меду ложка гнилі...
Живучі паростки оці,
вже не свої, а іноземні.
Ворожі щупальця-живці
все тягнуться у наші землі.
Тож вихід в нас лише один:
за серця праведним велінням
в собі, не гаючи годин,
повиривати їх з корінням.
Зів’януть паростки живцем -
брудна, триклята шумовина...
І Бог повернеться лицем -
розквітне ненька-Україна.
З корiнням!
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109012602486
Свидетельство о публикации №109012602486
Рецензии