Давно минула ейфорія
від незалежного життя...
Я з Україною хворію
на підлість нашого буття.
І вже замовкла в серці ліра,
холодні кубляться дощі.
Як мухомор, росте зневіра
в моїй розхристаній душі.
Отак живу... Та якось чую -
з ефіру пісня доліта...
І з нею в небі мов лечу я,
забувши про свої літа.
Лунає дивний спів жіночий
на всю Козаччину нову,
і наче хтось мені шепоче
завітну мрію вікову...
Коли такую пісню чути,
дарма що кепські в нас діла,
не може буть... не може бути -
Вкраїна щоб не розцвіла!
І хай показяться сусіди -
погляне сонечко й на нас,
бо існуватиме завсіди
Держава наша по Кавказ.
. . . . . . . . . . . . . . . . .
Вбирає серпень наші села
в святкові сонячні жнива...
В душі ясніється веселка,
надія в серці ожива.
28.06.2003р.
Пiсня
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109012601866
Свидетельство о публикации №109012601866
Рецензии