Коли Тобi Тридцять Сiм

Це так просто - прокинутися о п’ятій, коли за вікном темінь і холод, а ти відчуваєш солодку млість у всьому тілі. Байдуже, що то лише відголосок дії ендорфінів, яку ти запустив під час вечірньої медитації…


Це так просто – потягнутися всім тілом, відчути легеньке потріскування суглобів та хребців, втягнути м’язи живота так, що вони мало не торкаються хребта…


Це так просто – почати ранок з хатха-йоги та пранаяни, вдягнути спортивний костюм та кросівки, взяти пластикове відерце та вибігти в січневу паморозь…


Це так просто – почути плюскіт гірського потічка серед тиші залитого місячним сяйвом лісу. Європейські морози надто слабкі, щоб закувати його в кригу. Тому я набираю з нього студеної…


Це так просто – роздягнутися до Адама, стати босими ногами на сніг і після короткої молитви Святому Духу вилити відерце собі на маківку…


Це так просто – відчути вкотре дитячу радість кожною клітиночкою, ошпареного холодною водою, тіла…


Це так просто – стрибати і бігати по снігу, викрикуючи не повні груди щось несамовите у надсвітанкову темінь…


Це так просто – вдягнутися і відчувати як твоє тіло пашить жаром справдешнього здоров’я…

Це так просто – бігти лісом назад додому, слухаючи цей дивовижний ритм скрипучого снігу та легенький перестук льодових бурульок, що вкрили твоє довге волосся…


Це так просто – відчувати щастя від того, що ти краплинонька Життя, що тобі лише тридцять сім і воно подарує тобі ще стільки дивовижного…


Це так просто…

      Це так просто…

           Це так просто…