Осінній вечір. Тиха річка.
І біля мене осокір,
мов загадкова біла свічка,
що не погасла до цих пір.
Підходжу я до осокора
і пригортаюсь, як дитя,
бо не зустрінемося скоро -
мене чекає небуття.
І спалахнула в серці ніжність,
як тепле, чисте джерело,
немов зненацька білосніжне
влетіло в душу енело.
І раптом листя осокора
заговорило, ожило,
неначе вранішня Аврора
змахнула райдужним крилом.
Я розмовляю з осокором
у цю відверту, щиру мить...
А навкруги - життя суворе,
і серце чомусь так щемить...
Нiжнiсть
© Copyright: Юрий Ош, 2009
Свидетельство о публикации №109011504857
Свидетельство о публикации №109011504857
Рецензии