сн гу без цей мокрий грудень...
заповза вужем у груди
й телефонний дріт щораз
розрізає навпіл нас
куций день як хвіст у зайця
тікає крізь вологі пальці
і знов твереза ніч оця
без початку й без кінця
іще довго подвірям ходити
поки небо краплями бє
і неначе піря прибите
серце моє
світу вяне половина
нищить паморозь траву
це зовсім інша україна
ніж та де я живу
де-не-де старенькі жу-
равлі
а правда втягнута за ґрати
й землею де весь вік служу
я над
ніхто не бачив сонцепад
мережа. межі. мереживо – глісе
часотік. на дотик на здогадку
ще один минає рік
куранти... все
спочатку
Свидетельство о публикации №109011403991